Ностальгией 70-х пронизана выставка графики Анатолия Степаненко...

Хоть как ни грустно это констатировать, но в пьесе под названием “Ukraine contemporary art” все роли давно расписаны. Большинство художников являются заложниками своего имиджа, прикованы к нему, как раб к веслу на галере. Но некоторые, к счастью, ухитряются существовать вне масок и иерархий. Таков Анатоль Степаненко. Вся его творческая практика – фантастический слалом, бегство от стереотипов, навязываемых ему ситуацией. Сегодня – вопреки “радикальным акциям”,“ видео-арту” и подобным позерским художественным жестам – он вдруг устраивает в музее истории Киева “вечер воспоминаний”. Ярый постмодернист экспонирует графические портреты и пейзажи 70-х годов. Правда, относительно постмодернизма Степаненко имеет “особое мнение”: “Это трясина, в которой погрязло современное искусство”. Нужно думать, эта позиция выношенная. Ведь еще несколько лет назад перфоманс Анатолия в Гнилецких пещерах XI века прозорливый критик аттестовал как “кризис постмодернисткого сознания”. Но время сакральных свечей и бумажных крестов, которых было так много в упомянутой “катакомбной” акции 1992 года, ушло необратимо. Нынче ставят “каменные кресты”. Ходят “как с креста снятые”. “Ставят крест” друг на друге. И так хочется простоты и добра. Степаненко, похоже, эту тенденцию уловил точно.
Он не повторяет акции с апробированным знаком качества. Он принадлежит старой культуре. Там где Степаненко, там нет толпы”. А я вспоминал акцию Анатоля в галерее “Бланк-арт” 1995 года: серию из восьми фото обнаженной натурщицы. Более голая, чем рыба с содранной чешуей, по высказыванию Генри Миллера, она казалась неприступнее весталки. Ибо скрывала какую-то непостижимую для нас, привыкшим к дешевым парадоксам и растиражированным цитатам, загадку подлинности. Очень Степаненко на нее похож.
(Олег СИДОР-ГИБЕЛИНДА. Газета “День”, №10,21.01,1998г. «Машина времени» господина Анатоля)

Київська ностальгія ірпінського художника з Швейцарії

Нещодавно в київській галереї “Ательє Карась” відкрилася виставка графіки “Ностальгія” художника з Ірпеня Анатоля Степаненка. Він народився в 1948 році в Ірпені. У шкільні роки Толя навчався в ірпінського художника Ф.З.Колесніченка. У 1977 році Степаненко закінчив Академію мистецтв у Львові, а в 1984 році — Вищу школу кіно в Москві. У творчому доробку режисера А.Степаненка два художні фільми — “Повний місяць” і “Годинникар та курочка”. Обидві стрічки зняті на кіностудії імені Олександра Довженка відповідно в 1986 і 1987 роках для Московського телебачення.
У 1990-х — початку 2000-х років персональні виставки творів художника Анатоля Степаненка експонувалися в Києві та Ірпені, а також — за кордоном — у Польщі, Швейцарії, Німеччині, Австрії й Грузії. Він брав участь у групових виставках у багатьох країнах. Роботи А.Степаненка зберігаються у приватних колекціях і національних музеях Польщі, Естонії, Канади, Туреччини, Швейцарії, Норвегії, США, Великобританії, Ізраїлю, Італії та України.
Протягом 1994-2000 років митець жив і працював у Швейцарії, в Базелі. Але родинні обставини змусили його повернутися на Батьківщину.
Анатоль Степаненко — постмодерніст. Але на виставці “Ностальгія” представлена його графіка кінця 1970-х років. Художник використав змішану техніку. Ми бачимо давні будівлі столиці. Тоді це були просто куточки старого Києва. Гама кольорів створює атмосферу минулого. Будинки збереглися, але місто змінилося. Це справді ностальгія для всіх, хто знає Київ, а особливо, для киян, за старим містом, за дитинством і, мабуть, найбільше за юністю.
На відкритті виставки було чимало жителів Ірпеня і Ворзеля.
Один свій пейзаж Анатоль Степаненко подарував Ірпінському історико-краєзнавчому музею.
(А.ЗБОРОВСЬКИЙ , © "Ірпінський вісник" №46березень 2004р)